Спецпроект

УКРАЇНСЬКИХ РЕСТАВРАТОРІВ МОЖУТЬ ВИКИНУТИ НА ВУЛИЦЮ

Через небажання голови КМДА та міністра культури сісти за стіл переговорів Національний реставраційний центр України може опинитися на вулиці.

Наступного тижня відбудеться суд між двома закладами культури - після чого приміщення, в якому знаходяться обидва заклади, ймовірніше за все дістанеться Музею російського мистецтва.

Про це заявив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"У відповіді на мій лист до О.Попова КМДА підтвердило своє бажання виселити Реставраційний центр із робочих приміщень. Це може бути помстою КМДА за те, що у 2003 р. уряд на чолі із В.Януковичем бездумно виселив Музей історії Києва, який досі не має свого приміщення. Музей складений в ящики - це трагедія, а реставраційний центр - ще більша трагедія. Адже він припиняє свою діяльність щодо відновлення творів мистецтв, які є національною гордістю", - стверджує Бригинець.

Депутат закликав голову КМДА Олександра Попова і міністра культури Михайла Кулиняка зустрітись до засідання суду і вжити необхідних заходів, щоб Реставраційний центр не повторив долю Музею історії Києва.

Нагадаємо, між двома столичними закладами культури - Національним науково-дослідним реставраційним центром України та Київським національним музеєм російського мистецтва - продовжуються судові процеси за приміщення на вул. Терещенківській, 9-б.

Національний реставраційний центр України було створено у 1938 році. Зараз він має філії у Львові, Одесі і Харкові, а творчий колектив центру нараховує близько 200 художників-реставраторів, хіміків, фізиків, біологів, рентгенологів, кліматологів, істориків та мистецтвознавців. 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.